«Усе, як на війні, — не знаєш, чим закінчиться»: полтавець-військовий та його дружина відкрили майстерню з виготовлення кахлів ручної роботи

Невелика керамічна майстерня кахлів родини Олександра й Анастасії Коб знаходиться на другому поверсі старовинного будинку в Полтаві. Здавалося б, це не про XXI століття. Але історія про те, як вона з’явилась, видається не менш цікавою, ніж ті вироби, які в ній створюються.

Початок. Оранжеве левеня й червоне серце з великими очима

— Ой, може, не треба фотографувати? — знічується господиня майстерні Анастасія Коба, помітивши, що я навела камеру на оранжеве левеня й червоне серце з великими очима — кахлі, виставлені окремо від інших. — Це мої перші роботи, і вони недосконалі…

ВІДЕО ДНЯ

Але саме ці маленькі — розміром усього 10×10 см — кахлі, виготовлені Настею вручну, зіграли важливу роль у втіленні їхніх з чоловіком-військовослужбовцем мрій.

Саме такі кахлі, виготовлені Настею вручну, зіграли важливу роль у втіленні їхніх з чоловіком мрій

РЕКЛАМА

— Ми з Олександром досить довго виношували цю ідею, — розповідає Анастасія. — Прагнули, щоб у ній поєднувалось усе, що поєднується у нас: любов до вогню й творчості, бажання створювати сенси, що житимуть після нас, яких торкатимуться наші внуки. Сенси, які не наслідують, а стають відбитками сучасної української культури, закарбовують наш час у символах.

Саме любов до кераміки поєднала долі Анастасії й Сашка.

Олександр Коба вперше зачарувався випаленою глиною ще ліцеїстом. Він відвідував археологічний гурток, і глечики, кахлі, різноманітні фігурки з історичних культур, які знаходив під час розкопок, сприймав як тактильну машину часу.

РЕКЛАМА

А вже у студентські роки «Олекса» (такий позивний він має з 2014 року) заробляв, працюючи у власній кузні, де міг втілити у вироби свої фантазії.

Анастасія ж говорить, що потяг до роботи з глиною відчувала з дитинства. Сама вона родом із села Ромейково Звенигородського району Черкаської області, яке багате покладами глини. З неї селяни будували хати, нею обмуровували печі. За радянських часів у Ромейковому був цегельний завод. Жінка не виключає, що хтось із її далеких предків колись міг працювати з глиною. Хоча про древні ремесла тут давно забули, а про завод лишились тільки згадки.

І так сталося, що, переїхавши 8 років тому до Полтави, дівчина опинилася у творчому середовищі місцевих молодих і талановитих гончарів.

У Полтаві вона зустріла й своє кохання. На той час Олександр повертався до цивільного життя після двох років служби в АТО. Працювати по 12 годин у кузні, як раніше, уже не мав здоров’я. Тому вирішив опанувати IT. Згодом разом з побратимами створив ветеранський бізнес. Їхня компанія IT BRO розробляла різноманітні web-рішення і безплатно навчала ветеранів/ок програмуванню. У 2021 році їхній соціальний проєкт був визнаний кращим за напрямком армія/ветерани Bendukidze Free Market Center.

— Однією з перших наших спільних покупок був… гончарний круг, — з посмішкою пригадує Олександр. — Оскільки Насті було цікаво працювати з глиною, то ми створили невеличку майстерню. Прямо в орендованій квартирі, де тоді жили. Прикупили глини й трохи інструментів. До речі, гончарний круг дружина використовує й нині, проводячи майстер-класи для дітей зі свого рідного села.

РЕКЛАМА

До того, як піти у декретну відпустку, Анастасія працювала артдиректоркою у відділі брендингу, створюючи різноманітні концепти та ідеї для продуктів. У всьому намагалась знаходити простір для творчості без обмежень. А з глиною, каже, потроху експериментувала.

Талант художниці у неї проявився після народження доньки, тож деякий час працювала ілюстраторкою.

Анастасія показує кахлі перед тим, як покласти їх у пічі

Тепер вона художниця-керамістка й майстриня-технолог. А Олександр від 24 лютого 2022-го знову у війську. У спільній справі допомагає дружині дистанційно: поміж бойовими завданнями веде перемовини з постачальниками й замовниками; знаходячи годину між виїздами на позиції, займається створенням сайту їхньої майстерні, а також веде документацію та все, чим можна займатись віддалено.

Екскурс у минуле. Як учився «Олекса», виконуючи бойові завдання на фронті

Мрія, яку виношувала подружня пара, попри повномасштабну війну й усі випробування, пов’язані з нею, втілилася у життя завдяки освітньо-грантовій програмі «Жити назустріч», яку реалізує ПУМБ у партнерстві з Future Development Agency та KSE Foundation. Мета цієї ініціативи — допомогти ветеранам і ветеранкам у запуску власної справи з нуля або у масштабуванні бізнесу.

Бізнес-ідея Анастасії та Олександра зацікавила організаторів програми, і вони, пройшовши тримісячне спеціалізоване онлайн-навчання зі створення бізнес-проєктів, стали одними з її двадцяти переможців, отримавши 500 тисяч гривень грантової підтримки.

— А як же «Олекса» навчався, якщо він на фронті? — запитую співрозмовницю.

— «Жити назустріч» — це якраз дослівне гасло проєкту, — відповідає Настя. — Організатори завжди з розумінням ставились до кожного учасника та його можливостей. Не раз траплялося, що на обов’язковій онлайн-зустрічі у визначений час хтось не міг бути присутнім. Як-от мій чоловік. Бо він саме тоді виконував бойове завдання. Та завдяки високому рівню викладачів KSE й індивідуальному підходу до кожного ми отримали багато сучасних знань, а також реальної підтримки на перших порах після старту бізнесу.

На отриманий грант Коби придбали випалювальні печі, електричний гончарний круг, розкочувальний стіл для вирівнювання глини, шамотну масу, поливи, оплатили перші місяці оренди приміщення.

Довелося докласти й власні заощадження, які пішли на ремонт приміщення та інші супутні витрати.

І ось уже від квітня майстерня повноцінно працює. Настя в ній основна і єдина робоча сила.

Їй, щоб навчитися ліпити з глини, довелося брати практичні уроки у друзів-керамістів. Дуже допомогли Інна Гуржій, Богдан Белєй, Катерина Власова, до якої вона років сім тому, до речі, приходила вчитись гончарювати… Було важко й доводилося викидати багато виробів на різних стадіях, аж поки не освоїла тонкощі технології.

Сьогодення. Чумацький шлях, криниця коло хати й корововк

Анастасія була гарною ученицею, як мені здається. Те, що малює її уява й роблять її тендітні вмілі руки, точно не має аналогів у керамістиці. Її стиль малювання нагадує стиль Марії Примаченко — наївний, з нереальними тваринами, птахами, квітами. Тільки все це виконано в глині, декорованій поливою.

Кому що, а мені одразу запали в душу рубінові копита фантастичного бика чи то корови в метеликах по тулубу з неймовірно гарними блакитними очима, що гармонують з прикрасами на хвості. А ще жовто-зелені вертикальні зіниці чорного кота, які слідкують за тобою, куди б ти від них не відійшов. Прикольна голуба кахля з маленькою ручкою, на яку можна щось повісити, наприклад, брелок…

Фантастичний бик чи корова в метеликах по тулубу з неймовірно гарними блакитними очима, що гармонують з прикрасами на хвості

— Це з серії інтерактивних кахлів, — пояснює керамістка призначення ручки. — Я працюю одразу в кількох напрямках і техніках. Особисто мені дуже подобається серія комах, квітів і дерев. Малюю їх на плоскій підготовленій поверхні й розфарбовую. А іноді ліплю вручну об'ємні заготовки, після чого приклеюю їх до основи й випалюю. Це набагато складніше й робиться в одиничному варіанті, оскільки тут не можна зняти гіпсової форми, як з інших, — просто гіпс усе зіпсує. Звісно, з однієї форми можна зробити хоч сотню плиток у день, це було б гарним масштабуванням виробництва. Але наразі ми акцентуємо увагу на одиничних ексклюзивних кахлях, кожна з яких — маленька картина, яку можна розглядати, наче в галереї. Тим паче поки напрацьовуємо асортимент, щоб видати каталог. А у планах, звичайно, працювати під замовлення забудовників, творчих проєктів. Сподіваємось побачити наші кахлі на печах, камінах, у вестибюлях громадських приміщень… Це те, що ми залишимо у спадок для своїх нащадків, що житиме своїм життям…

“Особисто мені дуже подобається серія комах, квітів і дерев”, — розповідає Настя

Від кожної Настиної кахлі віє теплом. Кожна її кахля створює домашній затишок, спонукає до роздумів. Власне, до цього й прагне майстриня.

— Війна накладає свій відбиток на все: на нашу психіку, на наше мислення, нашу фантазію, — говорить Анастасія. — Скажімо, працюючи над патерн-орнаментом (це повторюваний візерунок, що створює видимість нескінченності), який назвала «Чумацький шлях», я уявляла, як козаки йшли під цими зорями відвойовувати нашу свободу. Спеціально навіть тріщинок на глині не затирала, щоб передати атмосферу боротьби предків…

Філософія наших кахлів й основний напрямок нашої діяльності — ментальне повернення українців додому. Це те, що болить зараз дуже багатьом, адже мільйони людей знаходяться далеко від свого дому, від того місця, де вони почуваються в безпеці, подовгу не бачать родин… Нам з Олександром хочеться, щоб кахлі давали їм відчуття дому й захищеності. Подивіться на ці шість малюнків: вікно, старенька хатинка, з якої йде дим, криниця коло хати… На перший погляд, прості речі, але вони наче вертають кожного на рідну землю. А ось «Дзвіночки». Чотири кахлі у спокійній гамі. Якщо їх скласти, то вийде панно на українські мотиви…

“Ми акцентуємо увагу на одиничних ексклюзивних кахлях, кожна з яких — маленька картина, яку можна розглядати, наче в галереї”, — говорить майстриня

Незрозуміле на перший погляд переплетення ліній символізує лаконічне родинне дерево життя.

— Я не вмію малювати реальні портрети, — усміхається Настя. — Малюю, як умію, у своєму стилі. Створюю щось нове, що додає новизни у сфері ліпної кераміки. В Україні дуже славиться старовинна кераміка косівських майстрів. В Опішні на Полтавщині роблять дуже гарні вироби. Але вони створюють своє, а ми з «Олексою» — своє.

До речі, на кожному керамічному виробі родини Коб стоїть емблема фантастичної істоти — корововка. Корова символізує життя, бо її молоко — це архетип життя для нашого народу, а вовк — силу, лють, що допомагають у захисті землі, коли на неї заходить ворог. Таке собі поєднання любові й сили.

Майбутнє. Ідеї, які не поміщаються в піч

У майстерні з емблемою корововка народжуються не лише керамічні шедеври, а ще й відбуваються майстер-класи з виготовлення простих гончарних виробів для дітей, батьки яких наразі знаходяться на фронті. Це поза межами проєкту, це винятково ініціатива Анастасії й Олександра. У них і в самих підростає чотирирічна донька, яка практично все своє життя росте без тата. У будні дівчинка в дитсадку, а вихідними мама бере її з собою на майстер-клас.

— Для всіх, хто тут збирається, і для мене також, це момент релаксації, спосіб відволіктися від нервової напруги, пов’язаної з очкуванням звісток від рідної людини, — каже Настя, сідаючи за розмальовку вже випаленої в печі глиняної тарілки з відтиском стебелець лаванди на дні. — Ось це одна дівчинка зробила на минулому занятті, а я розфарбую цей відтиск фіолетовим і ще раз відправлю тарілку в піч, — пояснює. — Ми спеціально придбали невеликий гончарний круг, щоб навчати охочих з числа дітей військових освоїти ази роботи за ним й отримати від цього задоволення.

Найбільший захват у самої майстрині викликає процес другого випалювання кахлів, вже оброблених поливою чи розмальованих ангобом. Він потрібен для закріплення кольору малюнка. Процес випалювання триває дев’ять годин за температури 1100 градусів. При цьому у піч підглядати не можна. І цей час найбентежніший, бо ніколи не вгадаєш, якого кольору набудуть фарби й що отримаєш на виході.

— Малюєш щось жовтим, виймаєш його з печі, а воно почервоніло, — захоплено розповідає Анастасія. — Тобто коли малюєш, то бачиш одне, а виходить зовсім інше. Кольори, як правило, стають більш насиченими.

Зазвичай кольори після печі стають насиченішими

На декоративні кахлі, пояснює Настя, йде не звичайна й навіть не спеціально оброблена глина, як на гончарні вироби, а шамотна маса, тобто, глина з додаванням уже випаленої кераміки.

Загалом у невеликій майстерні з емблемою корововка за останні кілька місяців виготовлено кілька десятків різносерійних кахлів. Господарі щось продали, щось подарували. Готують каталог і комерційні пропозиції для серійного виробництва тих кахлинок, які сподобаються замовнику. А в уяві Насті ще більше ідей, історій, малюнків, які хочеться реалізувати. Єдина проблема — не все одразу можна вмістити в електропіч…

— У наших планах зробити кахлі більші за розміром, видовжені, — говорить Анастасія. — А загалом дуже важливо, щоб моя творчість подобалась людям. Коли вони у захваті від неї, нам з чоловіком це додає сил і впевненості працювати далі в цьому напрямку.

Родина має намір також створити кілька інклюзивних робочих місць для ветеранів, щоб вони могли швидше адаптуватися до мирного життя. Загалом, за словами Насті, робота з глиною має помітний терапевтичний ефект, оскільки передбачає відключення думок й концентрацію на роботу руками, активує внутрішні ресурси. До того ж створення кахлів для облицювання — це про участь у відбудові України після нашої перемоги.

Ще «Олекса» з Настею планують створити в Ромейковому і навколишніх селах осередок гончарства і творчості, щоб їхнім маленьким мешканцям було чим займатися після уроків.

А ще Анастасія вивчає особливості електронних торгових майданчиків, щоб не лише продавати свою продукцію за кордон, а й розповідати світу про українські кахлі…

— Навіть не сумніваюсь, що першим оцінює вашу творчість «Олекса».

— Звісно. Я відсилаю йому фото, відео робіт. Мені завжди хочеться з ним поділитись своїм успіхом, розказати, як вийшло. Обмін позитивними емоціями — це дуже важливо, особливо в нашій ситуації…

Раніше в інтерв’ю «ФАКТАМ» відома харківська художниця-керамістка, членкиня Національної спілки художників України, Лара Антонова розповіла про свою колекцію робіт з глини.

Фото автора й надані Анастасією Кобою

Источник